Унікальна епоха плазми: від розкоші до забуття – чому зникли телевізори, що підкорили світ?
Плазмові телевізори: унікальна технологія, що змінила світ домашнього кінотеатру. Злет і падіння яскравих екранів, їхні переваги та недоліки, а також причини остаточного занепаду.
Плазмові телевізори свого часу являли собою не просто черговий технологічний крок, а справжній якісний стрибок, уособлюючи собою розкіш, піднімаючи загальноприйняті стандарти якості зображення та кардинально змінюючи уявлення мільйонів користувачів про ідеальний домашній кінотеатр. Їхні насичені та яскраві кольори, вражаючий рівень контрастності та великі діагоналі екранів незмінно приваблювали мільйони вимогливих споживачів у всьому світі, стаючи символом престижу та передових технологій. Проте сьогодні ця колись революційна технологія залишилася лише в теплій пам’яті справжніх поціновувачів якісного зображення як знаковий та надзвичайно важливий етап у стрімкому розвитку індустрії телевізорів.
Про унікальну історію злету та падіння плазмових телевізорів детально розповідає авторитетне інтернет-видання KURAZH, занурюючи читачів у захопливу хронологію розвитку цієї колись передової технології.
Перший в історії людства прототип плазмового дисплея був успішно створений ще в далекому 1964 році на базі відомого Університету Іллінойсу в Сполучених Штатах Америки як важлива складова частина освітнього проєкту PLATO. Група талановитих винахідників у складі Дональда Бітцера, Джина Слоттоу та Роберта Вілсона поставила перед собою амбітну мету – розробити легкий та компактний дисплей, який би ідеально підійшов для використання в комп’ютерних терміналах того часу. Принцип роботи цієї новаторської технології ґрунтувався на використанні тисяч мініатюрних герметичних камер, наповнених спеціальною сумішшю інертних газів – ксенону та неону. Під впливом електричного імпульсу ці гази перетворювалися на плазму, а їхнє контрольоване світіння, впливаючи на спеціальні люмінесцентні речовини – фосфори, формувало яскраве та чітке зображення на екрані.
Протягом досить тривалого часу плазмові панелі залишалися справжньою технологічною дивиною та великою рідкістю на ринку електроніки. Проте вже у 1992 році японська компанія Fujitsu зробила важливий крок у комерціалізації цієї технології, випустивши перший у світі 21-дюймовий плазмовий дисплей. А вже в 1997 році ця ж компанія представила перший масовий плазмовий телевізор із вражаючою на той час діагоналлю 42 дюйми. Його надзвичайно висока ціна, що становила близько двадцяти тисяч доларів США, робила його доступним лише для дуже обмеженого кола обраних покупців, проте саме ця подія стала початком абсолютно нової епохи в розвитку телевізійної індустрії. До стрімкої гонки за лідерство на ринку великих екранів швидко долучилися й інші провідні світові виробники електроніки, і плазмова технологія дуже швидко завоювала глобальний ринок телевізорів великих діагоналей, пропонуючи споживачам тонкі та елегантні панелі, які з легкістю перетворювали звичайні вітальні кімнати на справжні міні-кінотеатри з неперевершеною якістю зображення.
Читайте також цікаві новини зі світу технологій: Xiaomi анонсує новий спортивний седан SU7 Ultra з інноваційними технологіями, а електричний мотоцикл Verge встановлює вражаючий рекорд пробігу без підзарядки, демонструючи прогрес у сфері екологічного транспорту.
До початку 2000-х років плазмові телевізори впевнено закріпилися на позиції лідерів у своєму сегменті ринку. Вони пропонували користувачам унікальні та беззаперечні переваги, серед яких особливо виділялися самосвітні пікселі, що забезпечували неймовірно глибокий та насичений чорний колір, високий рівень яскравості зображення, вражаюча частота оновлення кадрів, що робило динамічні сцени надзвичайно плавними, а також широкі кути огляду, що дозволяло насолоджуватися якісним зображенням з будь-якої точки кімнати. Окремі моделі, такі як легендарні Panasonic Viera PA30 та визнаний еталон якості Pioneer Kuro, стали справжніми іконами свого часу, до рівня яких прагнули всі інші виробники телевізійної техніки.
Проте, попри численні та вагомі переваги, плазмові телевізори мали й низку суттєвих недоліків, які зрештою й призвели до їхнього занепаду. Однією з найслабших ланок цієї технології виявилося високе енергоспоживання: в середньому 50-дюймова плазмова панель споживала майже вдвічі більше електроенергії, ніж її прямі LCD-аналоги, що в умовах зростання цін на енергоносії ставало все більш вагомим фактором для багатьох покупців. Крім того, рівень яскравості плазмових екранів також помітно поступався LCD-телевізорам – у добре освітлених кімнатах зображення на плазмі могло виглядати дещо тьмяним, що суттєво впливало на вибір покупців безпосередньо в магазинах, де яскраві LCD-екрани мали більш вигідний вигляд. Ще одним важливим недоліком, який викликав занепокоєння серед споживачів, вважався потенційний ризик вигорання екрана – залишкового зображення, що могло з’являтися при тривалому відображенні статичних елементів, таких як логотипи телеканалів або елементи інтерфейсу відеоігор, що особливо турбувало геймерів та тих, хто часто використовував телевізор для перегляду телевізійних каналів із постійними статичними елементами на екрані.
Окрім вищезазначених недоліків, виробництво плазмових панелей було технологічно складним та відносно дорогим, що безпосередньо позначалося на кінцевій роздрібній ціні пристроїв та їхній загальній масі. Зі стрімким зростанням попиту на телевізори з вищою роздільною здатністю, зокрема на Full HD та Ultra HD (4K), плазмова технологія почала поступово поступатися більш гнучкій та швидше вдосконалюваній LCD-технології, яка завдяки масовому виробництву ставала дешевшою та доступнішою для широкого кола споживачів. З появою на ринку телевізорів, оснащених передовими OLED-панелями, плазмові телевізори остаточно втратили свою колишню конкурентоспроможність: OLED-екрани запропонували ще кращу якість чорного кольору, значно вищу енергоефективність та повну відсутність проблем із вигоранням екрана, що стало вирішальним фактором на користь нової технології.
«Слідом за першопрохідцями, такі великі гравці ринку, як LG та Samsung, також наслідували їхній приклад, остаточно згорнувши всі свої виробничі лінійки плазмових телевізорів до кінця 2014 року», – констатує KURAZH.
У підсумку, вже в середині 2010-х років основні світові виробники телевізійної техніки послідовно закривали свої виробничі лінії з випуску плазмових панелей. Загальний попит на плазмові телевізори стрімко впав до мінімальних значень через їхню відносну дорожнечу, технологічну складність виробництва та бурхливий розвиток нових, більш досконалих технологій відображення. На сьогоднішній день відродження плазмової технології у 2025 році видається абсолютно неможливим – усі виробничі потужності, що колись використовувалися для випуску плазмових панелей, вже повністю демонтовані, а сучасні технології, такі як OLED та QLED, значно випередили плазму за всіма ключовими показниками якості зображення, енергоефективності та надійності.
Тим не менше, унікальна спадщина плазмової технології залишила помітний та глибокий слід в історії розвитку телевізійної індустрії. Її фундаментальна концепція самосвітних пікселів, що забезпечували неперевершено глибокий чорний колір та ідеальну контрастність зображення, безсумнівно надихнула творців сучасних телевізійних технологій на подальші інновації. Саме ці прогресивні ідеї стали міцною базою для подальших технологічних проривів у світі телевізорів, зробивши якість домашнього перегляду ще більш вражаючою та реалістичною.
Приєднуйтесь до нашої групи в Фейсбуці